офіційний веб-сайт

РОСЛИННИЙ СВІТ:

Рослинний світ національного природного парку "Святі Гори" має велику наукову цінність. На площі 40,5 тис. га росте більше половини видів вищих рослин, які будь-коли були відмічені на Південному Сході України - 1160 видів, в тому числі, 72 види дерев,48 - чагарників и 1040 - трав’янистих рослин. Рослинність НПП містить багато унікальних угруповань різного синтаксономічного рангу, які підлягають особливій охороні як рідкісні, ендемічні, реліктові, а також еталонні та деградуючі під впливом людської діяльності. Штучні ліси, що займають велику площу в НПП, дуже різноманітні та мають науковий інтерес як опит створення культурфітоценозів з участю аборигенних та інтродукованих видів. Основні типи рослинності представлені так: ліси займають більше 91% площі парку, луки - біля 1,5%, болота - 2,5%.

Велику наукову цінність представляє раритетний фонд флори парку міжнародного рівня: гісоп крейдяний, глід український, дрік донський, дзвінець крейдянй, жовтушник крейдяний, зірочки борові, ранник крейдянй, пирій ковилолистий, підмаренник волинський, полин суцільнобілий, смілка крейдяна, фіалка Лавренка. До Червоної книги України занесені 52 види, 19 – до Європейського червоного списку, 186 видів є рідкісними для Донбасу і охороняються на місцевому рівні. В межах території національного парку виявлені 17 угруповань, які занесені до Зеленої книги України. Це перш за все звичайно соснові та дубові ліси скупієві, кретофільні угруповання та угруповання латаття білого, глечиків жовтих і сальвінії плаваючої. Слід також відзначити і сфагнові болота-блюдца, які в степовій зоні розташовані за крайньою південною межею свого суцільного ареалу.

Багатогранне значення лісу. Ліс – це легені нашої планети. У всьому світі щорічно викидається в атмосферу понад 20 млрд. тонн вуглекислого газу, який головним чином поглинається лісом. Ліси України виділяють у повітря 1 млн. тонн кисню і поглинають 1 млн. тонн вуглекислого газу на рік. Ліс є гігантським фільтром. За вегетацію 1 га соснового лісу затримує 32 т, дубового – 36 т, букового – 68 т пилу. Ліс очищує повітря від радіоактивного забруднення, знижує рівень такого забруднення в 30 разів. Ліс – джерело здоров’я та довголіття. Він дає людині стерильно чисте повітря, стерильність якого забезпечується виділенням фітонцидів. Фітонцидні властивості мають понад 40 видів деревних та чагарникових порід. Найбільшу фітонцидність мають: ялівець, модрина, сосна, береза, горіх, осика, біла акація, барбарис. Ліс активно впливає на оздоровлення, відновлення та укріплення здоров’я людей, утворюючи кліматичний комфорт, очищуючи повітря від пилу та збагачуючи його киснем, легкими іонами та фітонцидами. Під пологом лісу забруднення повітря в 20-500 разів менше, ніж у місті. Ліс здатен поглинати майже всі види хімічних речовин, що поступають у повітря внаслідок діяльності людини.

Одним з найбільш фітонцидних видів нашого парку є сосна звичайна. Це найбільш поширена порода лісів Донецької області. Росте вона як на сухих, бідних, так і на багатих ґрунтах, на болотах. Сосна витривала, не боїться ані морозів, ані вітрів, росте швидко. Це дуже світлолюбна деревна порода, вона не витримує затемнення. Сосна – дерево вічнозелене. Воно не вибагливе до ґрунтів, не лякає її і гостра нестача кисню. Сосна уживається зі всіма породами.

Це цінна деревна порода, широко застосовується в господарстві і виробництві. З неї виробляють телеграфні стовпи, шпали, рудничні стійки, штучний шовк, папір, каніфоль, скипидар та іншу продукцію.

Сосновий ліс є прекрасним оздоровчим засобом, але для сосни дуже небезпечні гази, що викидають труби заводів, фабрик, котельних та в особливості сірчистий газ. Відмирання сосни в містах є сигналом отруєння атмосфери.

Сосна особливо потребує охорони від пожеж. Через це, перебуваючи у сосновому лісі, необхідно строго дотримуватись протипожежних мір безпеки.

Особливу цінність представляють унікальні крейдові бори, що сформовані сосною крейдовою – третинним реліктом, що занесений до Червоної книги України та Міжнародного Червоного списку МСОП (IUCN).

Як унікальний куточок природи, крейдяні гори здавна приваблюють увагу вчених. Вперше їх описав в 1774 році академік Гюльденштедт, вказуючи, що вони тягнуться від монастиря до села Маяки. Він перший звернув увагу на те, що сосна росте тут на крейдяному субстраті.

В 1895 році ботанік В.И.Талієв писав: «... в Святих горах сосна утворює прекрасні чисті насадження, причому, поверхня ґрунту в них схована під моховим покровом».

Видатні ботаніки Д.И.Литвинов, Б.М. Козо-Полянський вважали, що крейдові бори є останками дольодовикової рослинності кінця третинного періоду. Ще в 1914 році відомий російський ботанік В.И.Талієв поставив питання про збереження цих борів як видатної пам’ятки природи. Вчені Е.М. Лавренко, М.И. Котов, М.И. Шалит називали ці місця «справжньою країною живих копалин». В 1963 році Гори Артема були об’явлені пам’яткою природи, а в 1975 році – державним ландшафтним заказником.

Сосна крейдова відрізняється від сосни звичайної. У неї товче і коротше хвоя (3-5 см), кругліше и майже вдвічі менше шишки (2,5-3 см довжиною), твердіше деревина, крупніше пилок, зонтикоподібна крона. В теперішній час сосна крейдова збереглась тільки на окремих розрізнених ділянках на площі 85 га. Сосен у віці 70-100 і більше років з діаметром стовбура 25-80 см при висоті от 8 до 28м нараховується на території парку не більше 700 шт.

НПП «Святі Гори» і заповідник «Крейдова флора» - єдині місця в Україні, де збереглась сосна крейдова. Росте вона ще в Росії - Воронезькій і Білгородській областях. Загальна площа крейдових борів складає біля 250 га. Ділянки сосни крейдової на території парку в Горах Артема найбільші та найпівденніші. Вивчення сосни крейдової допомагає відтворити історію формування рослинного світу Донбасу. Крейдові бори Сіверського Дінця - своєрідна ботанічна загадка, яка ще не розгадана до кінця і дотепер. Пожари і урагани в 20-х роках, війни, хижацьке винищування реліктових лісів призвели до того, що у 60% дерев сосни знайдені різні ушкодження та аномалії росту. Охорона, збереження сосни крейдової, відновлення крейдових боров є важливою задачею НПП «Святі Гори».

В різноманітних як типових, так і специфічних умовах рельєфу правобережжя ростуть плакорні та байрачні широколистяні ліси віком 90-110 років з переважанням дуба звичайного. Острівні плакорні дубові ліси на таких значних площах сформувались завдяки рельєфним умовам Донецького кряжу і являються унікальним явищем в степовій зоні. Цінні плакорні і байрачні Маяцькі діброви вперше були взяті під охорону державою ще в 1703 році по Указу Петра I. Діброви національного парку займають третину його загальної площі лісів. В лісовому фонді України на долю дубових насаджень припадає 27 %, а в Донецькій області – 57 %.

На території національного природного парку росте єдина в Донбасі значна за площею (більше 300 гектарів) природна заплавна діброва, де збереглись насіннєві дуби віком 200-300 років і більше з середньою висотою 25 м, середнім діаметром – 81 см, максимальним – 152 см. На території парку зберігся дуб-патріарх 600-річного віку, що вражає своїми розмірами. При висоті 29 метрів, діаметр його досягає 2-х метрів, а обхват стовбура складає 6,3 метра.

В жорстких грунтово-кліматичних умовах Донецького степу дуб виконує кліматорегулюючі, водоохоронні, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні функції і визнаний головною породою в степовому лісорозведенні.

Великий вік, пошкодження воєнних років, високі рекреаційні навантаження призвели до того, що тільки 5% 285-летних дерев Дубового гаю не мають ушкоджень. У чверті дубів є ушкодження стовбура. Частина дерев всихає, а загибель кожного дерева – непоправна втрата.

В дубовому гаї росте тополя біла – дуже цінна деревна порода, що широко використовується в лісовому господарстві та зеленому будівництві. Тополя належить до родини Вербових. Латинська назва тополі «популюс» – означає народ, дерево, що завжди живе поряд з людиною. Рослина швидко росте, додає за добу до 6 см. За 20-30 років тополя досягає експлуатаційної стиглості. Тополина деревина – гарний будівельний матеріал, сировина для виробництва пластмаси, штучного шовку, сірникової соломки, паперу. Зараз для виробництва паперу у всьому світі щорічно вирубують ліс на території понад чверті мільйону (250 тис.) кв. кілометрів. Швидкоростуча тополя тут посідає перше місце. Для укріплення ярів, балок, берегів рік, озер ця порода незамінна. Одно з перших місць серед зелених побратимів тополя займає за кількістю продукованого кисню. Підраховано, що дерево з діаметром стовбура 20 см, несе на собі від 70 до 155 тис. листів. 400 молодих тополь за літній сезон затримують 340 кг пилу. Тополі виділяють велику кількість фітонцидів, поглинають шум. Але тополя пучками волосків з насінням засмічує вулиці, системи охолодження автомобілів, залітають у дома, потрапляють в очі та дихальні органи, викликаючи їх подразнення. В зв’язку з цим в населених пунктах необхідно саджати тільки чоловічі дерева. Охорона і збереження тополі створюють умови для оздоровлення людей і рішення багатьох виробничих задач.

Липа дрібнолиста – одно з улюблених дерев в народі. Воно і нагодує, і взує, і вилікує. Із липи роблять художні вироби, домашній посуд. Липовий мед смачний і корисний. Липа незамінна в декоративному садівництві. Густа крона липи поглинає шум, пил, гази, під час цвітіння надає справжню насолоду ароматом квітів.






















Із 150 видів клену на Україні росте 67 видів. Тут в дубовому гаю ростуть клени гостролистий, татарський и польовій. Ці та багато інших видів клена мають велике агромеліоративне, декоративне та промислове значення. Серед кленових є дерева до 40 м заввишки. Все види клена – відмінні медоноси. Кора дерев містить танін, антитоксин, листя – аскорбінову кислоту, вітамін Е, каротин. Клени виділяють велику кількість фітонцидів, сприяють санітарному оздоровленню навколишньої середи. Деревина кленів по своїм властивостям близька до дубу. Її використовують в столярному виробництві для виготовлення меблі, предметів побуту, музичних інструментів. Відомі скрипки Антоніо Страдиварі були вироблені з клена білого – явора. Як бачите, цінність цієї породи висока, і вона заслуговує охорони і збереження.

В чагарниковому ярусі домінує скумпія - реліктова рослина. Скумпія звичайна (райське дерево, саф’янове або парикове дерево) - це красиве деревце-чагарник, який колись називали «Святогірським листом». В XVII столітті монахи Святогірського монастиря поставляли пагони скумпії на царські сап’янові заводи в Москву і Середню Азію. Барвник, отриманий з листя скумпії, використовували для окраски високоякісної шкіри в коричневий колір. Растр ослина має роз’єднаний ареал, росте в Криму і на Кавказі, по Дністру та Південному Бугу. В Донецькій області це крайня північно-східна зона зростання чагарнику. Ранньою осінню листя скумпії набувають багряно-червоного забарвлення, а крейдяні гори вкриваються неповторним за своєю красотою убранством.




Чисельність більшості рідкісних та зникаючих дикоростучих декоративних видів рослин зменшується через пряме винищення їх людиною. Особливо ярко ця тенденція проявляється на ранньоквітучих рослинах. Зменшення чисельності видів красивоквітучих першоцвітів викликає велику тревогу. На території національного природного парку «Святі Гори» росте 238 видів рідкісних та зникаючих рослин, в тому числі 52 види, що занесені до Червоної книги України, 19 – до Європейського Червоного списку, 4 види охороняються Бернською конвенцією. Причому, 33 види зустрічаються поодиноко, а 4 – можливо зникли, так як за останні 50 років знайдені не були. Серед 53 видів першоцвітів, що ростуть в НПП, 23 - охороняються на міжнародному, державному і регіональному рівнях, що говорить про їх рідкісність та вразливість.

Крокус (шафран) сітчастий. Наукова назва походить від грецького «крокс» - нить (через ниткоподібну форму стовпчиків і приймочок). Друга назва – шафран – виникла з арабського «заферан» - жовтий (у приймочок жовто-оранжеве забарвлення). С давніх часів народи Сходу, а згодом Давньої Греції та Риму широко вирощували шафран посівний для отримання дорогого продукту – шафрану – с гострим смаком і своєрідним пряним ароматом.

Наші крокуси – просто чудові декоративні рослини, одні з самих ранніх першоцвітів. Збір на букети сприяв тому, що в багатьох місцях області вони вже стали рідкісними і занесені до Червоної книги України.

Ірис (півники) боровий. Латинську назва «ірис», в перекладі з грецького «райдуга», рослина отримала за незвичайну красу та забарвлення квітів (жовті, білі, фіолетові). Іриси більше відомі під назвою «півники». Все види півників дуже декоративні, в зв’язку з цим масово винищуються в місцях їх природного зростання. Півники борові, що ростуть в соснових насадженнях національного природного парку, занесені до Червоної книги України.

Родина Лілійні - найбагатша на ранньоквітучі види рослин. Це конвалія, зірочки, проліска, рябчики, тюльпани, рястки, гадюча цибулька, гіацинтік та інші декоративні першоцвіти.

Зірочки. Одночасно з крокусом з’являються яркі зірочки. Свою наукову назву вони отримали на честь англійського ботаніка Томаса Гейджа. В НПП росте 4 види зірочок. Мешкають вони в різних умовах, цвітуть в різний час, через це цвітіння здається тривалим. Це найдрібніші рослини серед лілійних. Настільки звичайні, широко розповсюджені та багато чисельні ці рослини, що не віриться ні в загрозу зменшення їх чисельності, ні, тим більше, повного знищення. Та все ж є ряд місць, де перші весняні квіти зустрічаються вкрай рідко саме через масовий інтенсивний збір на букети. Зірочки борові, що ростуть в соснових лесах та на їх узліссях на крейдових ґрунтах, має таку низьку чисельність, що занесені до Червоної книги України.


Тюльпани дібровний та змієлистий. Ця назва потрапила к нам з турецької мови. І в російської, і в латинської мовах пов’язано зі словом «тулибан» - тюрбан, оскільки форма квітів його дещо нагадує цей східний головний убір. Всі тюльпани належать до весняних ефемероїдів, що вегетують не більше 3-х місяців на рік, решту часу знаходяться в стані спокою в формі луковиць. На території національного природного парку ростуть 2 види тюльпана: більш масовий тюльпан дібровний та відомий тільки на сході парку у границь Луганської області тюльпан змієлистий. Дуже красиві та витончені ці квіти з тонким стеблом, що несе одну квітку. Через збір на букети зараз їх становиться все менше і менше, особливо у населених пунктах. Як і всі рідкісні декоративні рослини нашої флори, тюльпани потребують охорони. Обидва види занесені до Червоної книги України.

Рябчики малий та руський . В народе їх називають «дикими лучними тюльпанами». Рябчик руський росте в заплавних лісах, рябчик малий – на луках. Забарвлення квітів фіолетово-коричневе з неясним темно-крапчастим рисунком, за що і названі ці рослини «рябчиками». Латинська назва в перекладі означає «кубок» (за формою квітки). Рябчики дуже декоративні, що створює чи не головну загрозу їх знищення. Ці квіти масово виривають для весняних букетів, викапують цибулини для пересадки в приватні квітники. Обидва види уже поповнили лави Червоної книги України.



Рястка Буше. Багаторічна луковична трав’яниста рослина з однобокими кистями великих біло-зелених квітів. Занесена до Червоної книги рястка зростає невеликими групами у вологих місцях, на узліссях як соснового, так і широколистяного лісу, в діброві. Слід зазначити, що в останні роки чисельність даного виду поступово збільшується.


Гадюча цибулька занедбана

. Ще нещодавно цей вид вважався зниклим з території парку. В 2003-2004 рр. були знайдені 3 місця зростання гадючої цибульки. Вона росте на степових ділянках, трав’яних схилах та серед чагарників. В національному парку вид знайдений на узліссях діброви в заплаві та на півночі Теплінського природоохоронного науково-дослідного відділення (ПНДВ), а також на ділянці крейдового степу, що межує з дібровою. На усіх ділянках гадюча цибулька нечисельна. Одною з причин такої довгої відсутності відомостей о знаходженні даного виду на території парку, можливо, є різке зниження чисельності виду і скорочення місць зростання. Даний вид охороняється на регіональному рівні.

Родина Жовтецеві серед видів має дещо менше першоцвітів. Їх можна зустріти в будь-яких природних комплексах: в болотах і в лісах, на заплавних луках і піщаних пагорбах, на степових ділянках. Завдяки ярко забарвленим квітам різного кольору багато жовтецевих є визнаними декоративними рослинами. З числа диких рослин нашої флори дуже популярні анемона, сон-трава, горицвіт.

Вітряниця лісова (анемона). Час цвітіння основної маси першоцвітів припадає на кінець квітня - початок травня. Цей час, як правило, співпадає з вітряною погодою. Вітряниця тому и отримала свою назву. Її тонке стебло коливається від легкого вітерця.Звідси і наукова назва латиною – анемона, що означає «вітер». Всі частини анемони отруйні. Але анемони більше відомі не лікарськими, а декоративними властивостями, що набувають особливу цінність тому, що квітнуть одними з перших в природі, і тому посилено винищуються заради букетів. Перші квіти привертають увагу, але зірвана анемона в’яне уже через 10-15 хвилин і потім її тут же безжально викидають на дорогу. Але ця так легко загублена рослина заквітає лише на 10-12-й рік свого життя, кожну весну набираючи сили для цього.

Сон. Його лілові квіти, які дещо нагадують дзвоники, в густій сивуватій шубі з довгих волосків сонно схилились донизу, і серед них один-два, немов оговтавшись від дрімоти, підняли голови до світла, оголивши жовті зернятка пиляків в самому центрі п’ятипелюсткової зірки. А сонце мільйонами іскор розбивається в краплях роси, що усіяли довговорсисті стебла та листя. Справжня кришталева квітка із казки, із мрії.

Назва «сон-трава», «сон-зілля» дано, можливо, за лікарняні властивості, так як у великій кількості він має заспокійливу, снодійну дію. А може тому, хто перший придумав це ім’я, кинувся у очі схилена квітка, що немов задрімала.

В сосниках національного парку росте «червонокнижний» сон чорніючий. Іноді зустрічається другий вид – сон широколистий, у якого під час цвітіння листя відсутнє.

Крейдяні схили НПП «Святі Гори» є місцем зростання двох видів горицвітугорицвіту весняного і горицвіту волзького.

Горицвіт. Це одна з найкрасивіших весняних рослин нашої флори. В травні на степових схилах золотом загораються його квіти, за що і отримав він своє яскраве ім’я – горицвіт: великий, с вінчиком від 4 до 6 см в діаметрі, з ярко-жовтими, зазубреними пелюстками. Вогником горить квітка, манить здалеку… Ось і трапилось так, що – незважаючи навіть на широку область поширення – став горицвіт рідкісним і потрапив до охоронного списку.

В природі горицвіт заквітає в віці від 10 до 20 років, а максимального розвитку досягає к 40-50 рокам. І ця рослина, що так довго розвивається, термін життя якої такий самий, як у людини, бездумно нею знищується. При заготівлі лікарської сировини рослину часто висмикують с коренем, що призвело до значного зниження її запасів.

Рясти. Два види рястів – ряст щільний (Галлера) с ліловими квітами і ряст Маршалла з жовтими квітами – являються обов’язковими компонентами квітучих ефемероїдів як в заплавній, так і в плакорній діброві. Інколи зустрічаються екземпляри з абсолютно білими квітками, які дуже ефектно виглядають на фоні жовто-синього різнобарв’я весняної діброви. Поки ще ці види звичайні на території парку, але піддаються масовому знищенню через дуже ранні строки цвітіння та вже занесені до регіонального охоронного списку.

Косарики тонкі. Є представником тієї ж родини, що і крокус, і півники – Півникових. Друга його назва «гладіолус». Ця багаторічна рослина з пурпурово-фіолетовими густими кистями росте на заплавних луках національного природного парку. Але в масі його цвітіння можна побачити тільки в ті роки, коли розливаються повеневі води Сіверського Дінця. В зв’язку із зарегульованістю стоку ріки паводок спостерігається нечасто, тому частіше за все чисельність квітучих екземплярів невелика. Окрім цього квіти у великій кількості зриваються на букети, і вид занесений до Червоної книги України.

Родина Зозулинцеві. Національний природний парк «Святі Гори» є місцем зростання 11 видів цієї родини. Всі вони є «червонокнижниками», зустрічаються зрідка, головним чином, в дібровах и на луках поодинокими екземплярами і невеликими групами.

Серед них плодоріжки блощична і болотяна, що ростуть на заплавних луках, коручки чемерникоподібна і темно-червона, що ростуть в плакорних дібровах на правому крутому березі Сіверського Дінця, на крейдових ґрунтах.

В числі рослин, що охороняються на різних рівнях, 7 видів папороті, серед яких водяна папороть сальвінія плаваюча; багато видів ендемічної крейдової флори, серед яких представники різних родин – сонцецвіти крейдолюбивий та звичайний, дворядник крейдяний, жовтушниця Талієва, дрік донський, китяки крейдяні, громовик донський, льонок крейдяний, дзвінець крейдяний, гісоп крейдяний, віхалка гілляста, пирій ковилолистий, костриця крейдяна, келерія Талієва; 9 видів ковили.